На Ковельщині відбулось літературно-мистецьке свято “Лісова пісня”. Відео

 

  Аура Нечимного і сьогодні особлива. І коли під правічними деревами звучить поетичне слово, лине народна пісня — мимоволі відчуваєш душевний щем. І немов високо-високо здіймаєшся над буднями.

- “Тепер я звідси повезу в серці “те, що не вмирає” — частинку Лесиного краю... І дуже добре, що це свято відбувається вже 16 років. І дійсно, тут, на цій землі починаєш розуміти поезію Лесі Українки і чому власне такі твори вона писала, звідки ці легенди? - коли це все бачиш на власні очі і чуєш всі ці історії, як воно було реально...”, - ділиться враженнями заступник голови Національної спілки письменників України Олександр Гордон.

  Невловимі чари Нечимного на все життя полонили душу Лесі Українки. І завжди приваблювали відомих літераторів, художників, майстрів народних ремесел. Софія Ковальчук з селища Турійськ просто неба дає майстер-клас із соломоплетіння.

- “Така плетінка ще з давніх давен пішла, коли княгині вдягали їх, як оберіг... Більшість цих виробів як сувеніри, люди приїздять з різних місць — і щоб запам'ятати, де вони були, вони купують ці речі... Бо це особливість даної місцини... Тут добре: ліс, спокій на душі...”

  Неповторний національний колорит, філософська думка та довершеність драматургії виводять “Лісову пісню” на світові рубежі в літературі, до вершин театру 20 століття. А сама Леся Українка належить до тієї когорти історичних постатей, які залишаються сучасниками для всіх наступних поколінь.

- “Я дуже радий, коли мої герої-поліщуки - і той же Яків, і Соломія - що вони зацікавили і десь зацікавлюють читачів в інших регіонах і навіть за межами України... Це свідчить тільки про те, що цей народ, ця безсмертна гілка українського народу — волиняни-поліщуки, вона справді має багато чого за своєю душею. Що тут справді живе дуже талановитий народ, тут живуть люди, які подають приклад, як поєднати історію і сучасність. І я думаю, що ще народиться не одне покоління наших митців, наших письменників і прозаїків, які будуть копати криницю духу, які будуть знаходити перлини українського слова...”, - говорить письменник Володимир Лис.

  “Лісова пісня” народилася не з античних сюжетів, а на місцевому матеріалі. І сьогодні у цих володіннях дядька Лева плекають народні традиції — героїчні, повстанські, пісенні. Виступ аматорського фольклорного гурту “Родина” на сцені свята — тому підтвердження.

- “Ми пропагуємо фольклор нашої місцевості. Виконуємо “Вилетіла галка”, “Червоная калинонька” співаємо. “Колискову” . Багато її пісень. Звідти, з Лесиного зошита багато черпаємо для творчості... Є в нас два дитячих колективи... І ігри звідти беремо, і обряди з матеріалів Лесі Українки... ”, - розповідає художній керівник будинку культури села Білин Наталія Шуляк.

  З лісової сцени в Нечимному традиційно звучить і поетичне слово близького зарубіжжя. Мости дружби давно вже єднають волинян з письменниками та музикантами з сусідньої Білорусі. Цього року неповторного колориту святу надала поезія Аксани Спричан та звуки дуди (волинки) Яраша Малішевського.

- “Це чудове і неповторне свято. Ми щасливі бути тут. І по-доброму заздримо, що українці вміють так любити свою землю, своїх письменників. Коли такі чудові музеї, а ми були в Колодяжному, коли є музей однієї книги — у нас такого немає... І ми хочемо, щоб і далі жило українське слово...”, - каже поетеса з республіки Білорусь Аксана Спринчан.

- “Ми не губимо час, буваємо у цікавих місцях. Спостерігаємо величну природу, зустрічаємось з людьми. Насичуємося енергетикою України. І сподіваємось, що це дасть нам натхнення до творчості і вдома, в Білорусі...”, - ділиться враженнями літератор, музикант Яраш Малішевскі.

  Свято в Нечимному вкотре засвідчило: поетичне слово гуртує народ. Додає сил. Вселяє віру в Україну та її щасливе майбутнє.