Як ковельський футболіст став зіркою польської "Яґелонії"

   В найвищому футбольному дивізіоні Польщі виступає семеро українців. Хомченовський, Костевич, Путівцев, Дітятьєв, Баланюк, Шевелюхін - усіх ми знаємо за виступами в українському чемпіонаті. Усіх, окрім одного. Просто 25-річний Тарас Романчук не з тих, чия кар’єра схожа на багато інших, - пише UA-Футбол.

У 2016 році його визнали найкращим опорним півзахисником Екстракласи, хоча ще п’ять років тому він виступав на обласному рівні за команду рідного міста “Ковель”. Потрапити в українські профкоманди ніяк не вдавалось. “Волинь”, “Кримтеплиця”, “Арсенал” з Білої Церкви - спроби були, але безуспішні.

 

“Тоді я навіть не розраховував, що гратиму на високому рівні. Більшим пріоритетом було закінчити університет. Це було номер один, а потім вже гра в футбол”.

Паралельно з виступами за “Ковель” Романчук навчався в Луцьку на факультеті міжнародних відносин. Для страховки. Порадили батьки, доводячи - навіть після футбольної кар’єри потрібно буде працювати.

 

“Я і зараз не змінював би це рішення, якби міг. Не виключаю, що по завершенні кар’єри піду працювати в консульство. Хотів би бачити себе в такій сфері”.

 

Але поки Тарас грає за “Яґелонію”, з якою вже здобув два з трьох комплектів медалей (окрім золотих), є віце-капітаном команди, а до кінця цього сезону може ввійти в трійку гвардійців в історії клубу з Білостока.

 

Футболом він захоплювався з дитинства. Чемпіонати світу, Європи і, звісно, Ліга чемпіонів - все це зачаровувало волинського хлопця, який спостерігав за турнірами по телевізору. Найбільшим подивом був фінал ЛЧ 2004/05 і шок-камбек “Ліверпуля” в грі проти “Мілана”.

 

“Це найбільше засіло мені в серці. З того часу я вболіваю за мерсисайдців. До того ж, мені завжди подобався Стівен Джерард - капітан і лідер своєї команди”.

 

Зустрічі з грою Романчук не міг уникнути. Батько був тренером місцевого клубу, а старший брат - його гравцем. З семи років почав займатись футболом і Тарас. Як і кумир, згодом він став центральним півзахисником.

 

В 16 років Романчук уже регулярно виступав за дорослу команду “Ковеля”, а в 18 в його житті з’явився футзал - гра, яка за словами хлопця “дала дуже багато в подальшій кар’єрі”.

 

“Закінчився сезон на область і для підтримки форми на зиму я перейшов у зал. Тоді саме в Ковелі утворилась команда “Шанс-Авто”, яка грала в першій лізі України.

 

Я так кілька років пограв: весною-літом і перші місяці осені виступав на область, а решту місяців - за футзальні колективи”.

Від гри на паркеті Романчук “взяв все, що міг”. Але повністю змінювати велике поле на зал не став. Залишався в аматорах футболу, здобував освіту і намагався потрапити в професійні клуби України.

 

Влітку 2012-го він поїхав на перегляд в “Арсенал” з Білої Церкви, який на той час виступав у першій лізі. Але не підійшов. Це була його остання спроба зачепитись за український профіфутбол.

 

Через півроку Тараса отримав запрошення з чемпіонату Польщі.

 

“На дні Ковеля до міста приїхали делегації із міст-побратимів - з Німеччини, Білорусі. Серед них були представники польського Леґьонова. Вони відвідали футбольний матч, побачили мою гру і одразу запропонували приїхати на перегляд в їхню місцеву команду.

 

Я був двома руками “за”. Порадився із моїм тренером, батьками - вони сказали їхати.

 

Так я став єдиним гравцем з Ковеля, хто таким чином потрапив у польський чемпіонат. Хоча кожен на моєму місці міг би цього досягти. Все залежить від тебе: якщо ти налаштуєшся на працю, сконцентруєшся - перед тобою всі двері будуть відчинені”.

 

Взимку 2013 року Романчук став гравцем “Леґіоновії”, яка виступала в 3-й лізі Польщі. За ієрархією місцевого чемпіонату це був четвертий дивізіон.

 

“Я їхав з намірами закріпитись там. А як побачив їхню базу (це був тренувальний центр збірної Греції на Євро-2012), то ще більше захотів тренуватись і працювати. Очі горіли! Хотів випробувати себе.

 

На той час ”Леґіоновія” йшла на першому місці в лізі. Розумів - підпишу контракт з цією командою, вийдемо з нею в 2 лігу, десь себе зарекомендую і зможу потрапити у 1 лігу. Тому наміри були лише працювати над собою і допомагати команді досягнути поставлених цілей”.

 

Перші півсезону в Польщі припали на останні місяці навчання в Луцьку. Тому завдання закріпитись у “Леґіоновії” Тарас виконував паралельно із дипломною роботою.

 

“На п’ятому курсі як такого навчання вже не було. Головним було здати державні екзамени і підготувати дипломну. Тому її я готував у Польщі і скидав своєму куратору на перевірку.

 

“В Україні мене ніхто не знає”. Як Тарас Романчук став легендою польської Яґелонії - изображение 4

 

А коли ми з “Леґіоновією” достроково вийшли в 2 лігу, я відпросився у тренера на три тижні раніше піти у відпустку. Повернувся в Луцьк, де здав екзамени і захистив диплом спеціаліста”.

 

Ще навчаючись в університеті, Романчук почав опановувати польську мову. Це допомогло йому швидше пристосуватись до нових вимог - в команді він був єдиним іноземцем.

 

“В “Леґіоновії” в мене повірили. Я одразу почав грати за першу команду. Мені пощастило з тренером - Марек Папшун добре до мене ставився і я міг підходити до нього за будь-якою порадою чи допомогою. Наприклад, я приїхав до Польщі слабким в тактичному плані, а він звернув на це мою увагу.

 

В побутових питаннях - житло, харчування - мені допомагав віце-президент клубу. Також підтримували партнери по команді. Я зрозумів, що в таких умовах зможу досягнути більшого”.

 

В новому сезоні Романчук провів за “Леґіоновію” 32 матчі чемпіонату із 34-х можливих. Усі - в стартовому складі. Так він допоміг команді успішно дебютувати в 2 лізі. На фініш вона прийшла четвертою.

 

Як і очікував Тарас, запрошення від інших клубів не забарились - в Леґьоново надійшли пропозиції від двох команд 1 ліги. Але шансів отримати згоду 22-річного українця у них не було.

 

“На останню гру мого другого сезону в “Леґіоновії” приїхали представники “Яґелонії” . Вони переглядали іншого нашого футболіста, але ту гру я теж добре зіграв. І мене запросили в Білосток”.

 

Так за півтора року Романчук підійнявся із чемпіонату Волинської області до найвищого дивізіону Польщі.

 

“На початках я взагалі сумнівався, що мені вдасться заграти в “Яґелонії” - такий рівень і такі швидкості! Але тато, обидва тренери з “Ковеля” і “Леґіоновії” мене переконували - треба трохи часу і я почну підійматись.

 

Перші ігри я грав за молодіжну команду. Але в одному поєдинку дуже добре себе проявив - повигравав усі верхові м’ячі. І мене одразу взяли в першу команду на лавку запасних. А ще через кілька матчів я дебютував за “Яґелонію” - вийшов на заміну в другому таймі. Вже в наступній грі мене поставили у старті. Відтоді за дубль більше не грав”.

 

Тарас перейшов у “Яґелонію” в період найбільшого розквіту клубу. Команда з Білостока провела на той час в Екстракласі вже сім сезонів поспіль, хоча до цього на найвищому рівні виступала лише у чотирьох кампаніях в кінці 80-х - на початку 90-х.

 

А вже в першому після приходу Романчука чемпіонаті “Яґа” відсвяткувала 95-річчя дебютними в своїй історії медалями польської першості.

 

“Хоча коли я прийшов у клуб, в Польщі саме пророкували виліт “Яґелонії”. Казали, що ми не рівень Екстракласи. А ми посіли третє місце.

 

В цьому була велика заслуга головного тренера. Міхал Пробєрж для цього навіть не купував топ-гравців - тільки молодь. Мене взяв з 2-ї ліги, двох хлопців із 1-ї. Взяв з дубля ґданської “Леґії” трьох футболістів. І зробив боєздатний колектив”.

 

Відтоді і до сьогодні важливою частиною цього колективу є Тарас Романчук. Зараз він проводить уже четвертий сезон за “Яґелонію”. За цей час, окрім здобуття бронзи, він встиг:

 

пережити з командою боротьбу за виживання і забити гол, який врятував “Яґу” від вильоту (“Це був найважливіший мій гол в кар’єрі”);

одразу після цього разом з іншим українцем і тепер одноклубником Дмитром Хомченовським взяти срібло чемпіонату Польщі;

Хомченовський і Романчук

двічі зіграти в єврокубках (обидва рази вилетіли в другому кваліфікаційному раунді Ліги Європи)

відзначитись там дебютним голом (передав привіт “Ґабалі” Романа Григорчука);

стати найкращим опорним півзахисником Екстракласи в 2016 році;

зіграти за “золото-червоних” понад сто ігор і ввійти в п’ятірку гвардійців клубу за всю його історію;

стати віце-капітаном команди (в крайніх іграх саме Тарас виводив своїх партнерів на поле).

При цьому українець залишається відданим “Яґелонії” і контракту з нею, який закінчується влітку 2020 року. Хоча минулого року у нього з’явилась нагода змінити чемпіонат на більш сильний.

 

“[Після бронзового сезону 14/15] багатьох наших гравців розкупили. Команда втратила основних виконавців - трьох бомбардирів, Міхала Паздана, який зараз грає за збірну Польщі. Коли восени у нас сталась серія без перемог, керівництво зрозуміло - поганим було продати стількох футболістів.

 

Тому вирішили наступного літа нікого не продавати - вони бачили в тій команді перспективу. Але саме тоді до клубу надійшла пропозиція від “Коньяспору”, який пропонував за мене один мільйон”.

 

Романчук був не проти перейти в клуб сильнішого чемпіонату, який пропонував ще й кращі фінансові можливості. Але позиція керівництва і контракт були проти цього.

 

“Я не з тих футболістів, які починають щось вигадувати [в таких ситуаціях]. Якщо до мене в клубі ставляться нормально, я маю це шанувати. А якби доля повернула так, що мені колись довелось би повертатись в “Яґелонію”, то як би я людям в очі дивився?”

Залишившись в Білостоці, Тарас не програв - в наступному сезоні команда до останнього боролась за чемпіонство і фінішувала другою, встановивши новий клубний рекорд. Тож тепер у нього з “Яґою” нова мета - взяти золото.

 

“Я ще бачу в “Яґелонії” простір для свого росту як футболіста. Мені скоро буде 26 і це саме той продуктивний вік. Думаю, я ще прогресую. Тим паче, якщо ми візьмемо золото - це зверне на нас увагу багатьох клубів”.

 

Зосереджений на виступах за теперішню команду і її успіхах, на початку року українець вирішив подати документи на отримання польського громадянства. Так він хоче позбутися статусу легіонера в “Яґелонії” і більше не вважатися таким не лише в Польщі, але в Євросоюзі.

 

“Я не міркував про те, що так я можу перекрити собі шлях в збірну України. Хоча ці запитання мені почали ставити після того, як я подав документи. Ніколи так високо себе не оцінював, щоб грати аж в збірній.

 

Але якби мене запросили, це була б велика честь. Є люди, які дивляться на мене і від них це залежить. Я, окрім своєї гри за клуб, нічого іншого не можу дати. Напевно, в Україні є великий вибір футболістів. Я ж ніколи не грав у вищій українській лізі.

 

А в Польщі знають мене, мою гру. Тут я більше відомий, а в Україні мене ніхто не знає”.

 

Зараз Романчук очікує, коли подану ним заяву приймуть або не приймуть. Тому розмови про можливий виклик в табір Кадри вважає передчасними.

 

“Не хочу забігати так далеко. Не знаю, якою буде моя доля. Сьогодні я граю, а завтра, не дай Бог, травма і ти поза футболом. Буду ближчим до цього, буду думати. Зараз я зосереджений на “Яґелонії”.

 

Тим паче, в чемпіонаті Польщі цікаво не лише грати, але й спостерігати за ним. Зараз в Екстракласі лідирує команда, яка в минулому сезоні грала в 1-й лізі. Першість непередбачувана - на сьогодні відстань між лідером і десятою командою ліги становить 10 очок.

 

“Ліга рівна, кожен кожного може обіграти. На матчі виходиш як на бій. Перш за все, це наслідок відсутності таких команд як “Шахтар” і “Динамо”, які витрачають значно більші гроші, ніж решту колективів. Звісно, тут є “Лех” і “Леґія” і є інші, але ця різниця не настільки велика, як в Україні. У кожної команди хороший підбір гравців попри невеликі бюджети. Плюс польський футбол не є технічним - він більше силовий і гра часто є рівною.

 

Немає такої прірви між бюджетами. Найбільше доходів клуби отримують від телеканалу Canal+, який платить за трансляції. З кожним роком аудиторія польського футболу росте. Таких клубів, в яких все залежить від одного власника, немає. Все залежить від Canal+, тому він диктує свої умови. Його умова - довший чемпіонат. Ми стартуємо першими, а закінчуємо останніми. Граємо майже кожну суботу і неділю. Для рейтингу це на краще, тому канал виділяє більше коштів. І тоді всім вигідно”.

 

Погравши в таких умовах, Тарас не планує коли-небудь перейти в український чемпіонат, хоча за подіями в ньому стежить. Його мрія – зіграти там, де колись виступав кумир.

 

“Хочу спробувати сили в сильнішому чемпіонаті. Наприклад, в англійській Прем’єр-лізі. Вболіваю за “Ліверпуль”, тому якби міг зіграти за нього чи проти нього на “Енфілді”… Це моя велика мрія”.

 

Минулої суботи гол Романчука приніс його команді виїзну перемогу над “Віслою” з Плоцька, яку "золото-червоні" не могли переграти на її полі понад два десятиліття.

 

Зараз “Яґелонія” йде третьою в таблиці, відстаючи від першого місця на три бали…