У Ковелі вшанували жертв Голодомору

У Ковелі з нагоди 80-их роковин голодомору 1932-1933 років біля меморіальної стели «Хрест пам’яті жертвам більшовицького терору» відбувся мітинг-реквієм. Участь у ньому взяли представники міської та районної влади, політичних партій, громадських організацій, духовенства, громадськості, - повідомляють у Ковельському міськвиконкомі.

Ковельчани прийшли молитвою та добрим словом згадати тих, хто пішов в небуття.

Невеликий уривок з вистави Євгена Станковича «Жнива скорботи», на початку зібрання, змусив всіх ще і ще перепустити через власне серце велетенський біль від спогаду про найважче випробування, яке випало на долю нашого народу, голодомор 1932-1933 років.

До присутніх звернувся міський голова Олег Кіндер. Він зазначив: «Сьогодні навіть важко уявити, що багатюща на врожаї країна в мирні часи потерпала від невидимого ворога – голодної смерті. Прогресивне людство засудило голодомор 32 – 33 років та визнало його небаченим злочином проти людства.
Дякуючи Богу, мешканців нашого краю Голодомор не торкнувся безпосередньо. Але ми схиляємо голови у жалобній скорботі за нашими співвітчизниками, що безвинно та передчасно пішли у Вічність, висловлюємо розуміння і співчуття людям і родинам, які були свідками тих страшних подій
Голод 32–33 років – незагойна трагічна рана українського народу. Нехай наша пам’ять стане живим пам’ятником жертвам голодомору».

У Ковелі мешкає 25 людей, які пережили жахіття голодомору. На жаль, вік і недуги зашкодили їм прийти і особисто розповісти про тяжкі випробування долі. Завдяки Галині Шевчук, методисту Ковельської станції юних туристів, яка записала свідчення, присутні почули спогади очевидців голодомору.

Довго про це доводилось мовчати. За словами Віри Оксентюк, яка народилась в 1928 році в Дніпропетровську, про голодомор тих років заборонили говорити доти, доки був живий Сталін і доки існував Радянський Союз. За розмови про голод могли вислати до Сибіру або запроторити за грати.
Кожен спогад - це невимовний людський біль.
Ще одна теперішня ковельчанка Олена Дричик розповіла: «Це був страшний час. Батько ловив і приносив нам ворон. Ноги були опухлі, не влазили в черевики, обмотували ганчірками. Ходили копати мерзлу картоплю, буряк, моркву, які перезимували на колгоспному полі. Мама їздила в Харків вимінювати речі на муку та крупи. Тяжкі були роки. Смак мерзлого буряка і моркви, лободи і кропиви, з якої варили юшку, пам’ятаю досі»

Спогади. Непросто слухати. Важко уявити, що це було реальною частинкою їх життя, дитинства.. Голодомор, що став страшною трагедією ХХ сторіччя, торкнувся чи не кожної української родини Демографічні, соціально-економічні, історико-культурні наслідки тодішніх злодіянь Україна відчуває й досі.

Панахиду за загиблими в роки голодомору відслужив Благочинний Ковеля УПЦ КП протоієрей Анатолій Александрук з духовенством.

О 16 годині учасники мітингу приєдналися до загальнонаціональної хвилини мовчання, пригадуючи імена тих, у кого відібрала життя тоталітарна система у 1932-33 роках.

А далі запалили свічки скорботи і пам’яті та поклали квіти до підніжжя пам'ятника.
На завершення всі спробували хліб, тих далеких 32-33 років. Його спекла член Ковельської філії "Союзу українок" Лідія Козуля.
Впродовж дня на установах та організаціях було приспущено державні прапори з траурними стрічками.

24-11-2013

Повернутися назад