Сталася ця трагічна подія у житті міста 70 років тому. Проте набула масштабного розголосу лише у на початку 90-тих років. А у двохтисячному до Ковеля прибули науковці групи Львівського обласного товариства «Пошук», які й знайшли та розкопали місце стихійного поховання розстріляних в’язнів. Ексгумовані останки – це кістки понад 200 чоловік були перепоховані. Кілька речових матеріалів убитих, фотографії тепер зберігаються у Ковельському історичному музеї. Щороку 23 червня ковельчани з вінками та квітами йдуть до Меморіальної стели, спорудженої у 2007 році за сприяння Івана Омелянюка в пам'ять брата Івана розстріляного у 41 році разом з іншими в’язнями Ковельської тюрми, вшанувати пам'ять невинно загиблих. Марія Василівна Бондар (дівоче прізвище Омелянюк) також приносить сюди живі квіти. У долі сивочолої жінки у вишитій українській сорочці ця сумна дата прокотилася чорною смугою, адже вона була третьою дитиною у великій родині Омелянюків, які зазнали біль втрати старшого сина Івана. Проживала сім’я у селі Підсинівка нині Старовижівського району. Її старший брат Іван, пригадує жінка, дуже полюбляв творчість Тараса Шевченка, за що й поплатився життям. Коли до оселі Омелянюків вдерлися більшовики, молодому хлопцеві було 20 років. Він навіть не пручався, а смиренно підкорився наказам своїх палачів. Останні напутні слово брата 12-річна Марія пронесла крізь усе непросте особисте життя. Пам’ятає, як гірко плакала і тужила за сином мати. Ще й понині невідома точна кількість закатованої енкаведистами молодої інтелігенції, цвіту української нації. Невідомі й імена більшості з тих людей, яких у перші дні війни без суду і слідства поспіхом розстрілювали, нашвидкуруч засипали землею та утрамбовували технікою. Це молоді хлопці та дівчата, які мріяли бачити свою країну незалежною, любили українську пісню та читали книги рідною мовою. Очевидці тих подій, яскраво пам’ятають, не зважаючи на свій уже поважний вік, хвилини того жахіття. Сьогодні його ім’я увіковічене завдяки старанням родини та представникам демократичних сил, які заговорили про себе у роки незалежності країни. З особливою пошаною та теплотою у Ковелі ставляться до наймолодшого брата сім’ї Омелянюків Івана. Він з’явився на світ саме у ту мить, коли змучене стражданнями материнське серце вже догорало від болю втрати. Так воно і сталося. Тепер завдяки благодійним діям Івана Омелянюка у Ковелі вдалося втілити в життя багато культурно-мистецьких проектів. Біля Меморіальної стели за традицією настоятель Собору Дмитра Солунського отець Анатолій разом зі священниками церковної округи відслужив молебень за невинно розстріляними у Ковельській в’язниці. Виступаючі говорили цього дня небагато, більше молилися за душі усопших і просили у Всевишнього вічного їм царства. А наостанок поклали квіти до підніжжя пам’ятника.
