Навіки в строю! Ковельська громада дякує своєму Герою — Василю Сороці за захист

І в рисах своїх дітей житимеш ти тепер… Сьогодні Ковельська громада з болем і скорботою прощається зі своїм Героєм — Василем Сорокою. У дні, коли він мав би тішитися народженням ще однієї донечки, Захисник назавжди повернувся додому «на щиті». Сотні людей прийшли, щоб віддати йому останню шану. Плакали і чоловіки, бо проводжали у вічність дуже хорошу людину, яка з портрета посміхається всім нам і ніби промовляє: все буде добре.

Василь Сорока народився у Ковелі 27 лютого 1988 року. Навчався у ЗОШ №3, згодом — у Вербській школі. Фах електромеханіка залізничного транспорту здобув у Київському електромеханічному технікумі.

Повернувшись до рідного міста, працював у ТОВ «Волинькальвіс», пізніше — електриком у локомотивному депо. П’ять років тому перейшов у МПП «Пролісок» у селі Городилець, де обслуговував електрообладнання сільськогосподарських підприємств по всій Україні, залишаючись відданим своїй професії.

Навесні 2012 року Василь зустрів свою Катерину. Вже за рік вони створили родину. У подружжя народилися дві донечки — Анна та Вікторія.

Василь був уважним, щирим і надзвичайно турботливим батьком. Кожну вільну хвилину прагнув проводити з дівчатками: допомагав у навчанні, підтримував заняття спортом і музикою, радів їхнім успіхам. Родина любила активний відпочинок, прогулянки на природі, велосипедні поїздки та тихі сімейні вечори.

Він прагнув створити затишок і комфорт для своїх близьких. Багато умів зробити власноруч. Не було справи, яка б йому була не під силу. Разом з батьками збудував дім, самостійно змонтував систему опалення, виготовив ліжечка для дітей. А ще він ремонтував автомобілі, володів навичками токаря та зварювальника.

21 листопада 2022 року Василя мобілізували до лав Збройних сил України. Службу розпочав у Ковелі у відділенні радіорозвідки, згодом виконував бойові завдання на сході країни. Навіть перебуваючи поблизу Лимана, у зоні активних бойових дій, оберігав рідних від зайвих хвилювань і не розповідав про небезпеку.

На фронті залишався відповідальним і надійним побратимом, допомагав ремонтувати техніку, підтримував інших. Мріяв, що після Перемоги відкриє власну станцію технічного обслуговування.

У травні 2025 року його перевели до 14-ї окремої механізованої бригади. Пройшовши підготовку оператора безпілотних авіаційних комплексів, Василь був направлений безпосередньо на лінію бойового зіткнення.

Під час евакуації пораненого побратима автомобіль, у якому перебували Василь і командир, потрапив під ворожий обстріл. Влучання було прямим. Обоє загинули на місці.

Життя старшого солдата, майстра 1-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів роти БпАК 1-го механізованого батальйону військової частини А1008 Василя Сороки обірвалося 12 серпня 2025 року поблизу населеного пункту Куп’янськ-Вузловий Куп’янського району Харківської області.

Його шлях додому тривав понад чотири місяці. Родина чекала зовсім іншої зустрічі. Цей грудень мав стати для них світлим і радісним — у передчутті Різдва та народження третьої донечки. Про майбутнє батьківство Василь дізнався незадовго до загибелі й з нетерпінням чекав цього моменту, але так і не встиг взяти маля на руки.

«Щастя ще однієї української родини зруйнувала ця жорстока війна, яка продовжує вести свій безжальний рахунок, забираючи життя найкращих. Низький уклін тобі, воїне, за захист. Ім’я Василя Сороки назавжди залишиться в історії нашої громади», — сказав міський голова Ігор Чайка.

Він від імені ковельчан висловив щирі співчуття родині Захисника: дружині Катерині, донечкам Анні та Вікторії, матері Галині Максимівні, батькові Петру Архиповичу, сестрам Марії та Ірині, усім рідним і близьким полеглого.

Після панахиди на площі Героїв Майдану скорботний кортеж вирушив у село Білин, де мешкають батьки загиблого. Там у церкві Різдва Пресвятої Богородиці відспівали Героя та провели до останнього місця спочинку — сільського кладовища.

Василю Сороці назавжди — 37. Навіки в строю!

Вічна пам’ять і слава Герою.