У Тойкутському ліцеї прощальний шкільний дзвінок прозвучав для полеглого випускника, воїна Романа Абрамчука

Війна щодня забирає найкращих синів і доньок України, руйнує наші міста, села, змушує мільйони людей полишати рідні домівки і втікати від страхіття і хаосу, який несе на нашу землю агресор.

Сьогодні наша громада попрощалась ще з одним Героєм. Роман Абрамчук — житель села Тойкут, тепер йому назавжди — 36.

На подвір’ї біля рідної школи зібралось чи не все село, щоб подякувати Романові за його мужність і героїзм, за світле небо.

Він загинув під Бахмутом 15 травня. Був стрільцем-санітаром мотопіхотного батальйону. Прекрасним сім’янином, другом, воїном, громадянином, патріотом.

Наче сторінки з життєвої книги Романа перегорнув міський голова Ігор Чайка, розповідаючи про нього.

З малих літ Роман залишився сиротою. Спочатку пішла з життя мама, а одинадцятий клас закінчував і без батька. Тому так вмів цінувати родинне тепло і людей, які можуть прийти на допомогу у скрутну хвилину. У складні хвилини життя опорою йому були старша сестра Тетяна, дядько, який привчив Романа до техніки.

У нього не було проблем з вибором професії, бо любив автомобілі. Справжньою пристрастю і хобі були мотоцикли. Тож пішов навчатися в Оваднівський професійний ліцей. Потім працював далекобійником. Бачив багато країн, але завжди прагнув повернутися на Волинь, у рідне село.

“Коли був мобілізованим, потрапив на фронт, був поранений, проходив реабілітацію, завжди дзвонив друзям і питав: як моя дружина, донечка Саша, чи є кому їм допомогти. І саме за свою родину, свою землю, нас з вами він поклав своє життя. Тепер буде захищати нас з небес”, – сказав Ігор Чайка.

Наче з живим, розмовляла зі своїм учнем директор Тойкутського ліцею Світлана Жалай.

За її словами, ніколи це шкільне подвір’я не було таким багатолюдним. Ніколи їй не доводилось на ньому двічі проводжати свого випускника.

"Романе, дитино, надзвичайно світлими були твої мрії. Тільки ворожа куля, нагла, підступна, могла обірвати молоде життя. Заставити піти з родини, села, цієї чудової землі. Сьогодні від усієї нашої шкільної сім’ї хочеться вклонитися тобі за життєвий подвиг. Якщо вороги думають, що вбили нашого Романа, то вони глибоко помиляються, бо він залишився в кожному куточку нашого серця. Знаю і розумію, що всі, хто зустрічався з ним, знайдуть хороше слово, хороший спогад. Він був надійним товаришем, впевнено йшов до своєї мети. Жодна людина в селі не може сказати, що він когось образив. У нього — чудова доня. Це теж його заслуга. Молю Господа, щоб ніколи не довелося збиратися через таку сумну подію".

І на подвір’ї школи прозвучав у пам’ять про випускника такий сумний і щемливий дзвінок…

Однокласниця Наталія Сміла пригадує, що Роман так любив слухати, як співають українці, Україна. Казав, давайте заспіваємо, як дід і баба, як в Україні.

"Ці стіни школи мають багато спогадів про Романа. Він така людина, на яку потрібно рівнятися. Сльози закінчуються. Так важко нам усім. Ми тебе будемо пам’ятати завжди. Впевнена, що з небес ти будеш нам допомагати".