Як патрульним поліцейським зі Сходу працюється на Ковельщині. Фото

 

  28-річний Кирило Свєженцев одразу каже: очікували гіршого. 

«Але до нас тут ставляться набагато краще, ніж у Краматорську: і громадяни, і колеги. Хоча порушники є різні: один чоловік відправляв нас в АТО, обурювався, мовляв, що ви тут, донецькі, робите, їдьте до себе і так далі».

Була і дуже серйозна ситуація, коли довелось діставати зброю. 

«Це в мене було вперше на службі. Приїхали на виклик і застали картину: чоловік тримає заряджену бойову снайперську гвинтівку з оптичним прицілом, направленим на нас. Ми з напарником знешкодили порушника, поклали на землю. Пізніше слідчо-оперативна група вилучила в нього ще патрони, 2 гранати і протитанкову міну», - пригадує Кирило.
 

 

  Ще був виклик, коли втихомирювали агресивного ковельчанина, який простягав руки до матері. Потім він на вулиці почав гризти лавку.

«Але коли поліз гризти мою ногу, це вже стало не смішно, і довелось застосувати кайданки», - розповідає патрульний.

Кирило має спортивну підготовку, все життя грає за місцевий футбольний клуб, займався кіокушинкай і карате.

  Говоримо і про ситуацію в країні, яка є нині.

«Вдома, у Краматорську, я зараз бачу спокій і мир – це найважливіше. Бойові дії ведуться за 69 кілометрів від нас. А тут люди не знають взагалі, що таке війна, і це добре, тому волинянам дуже пощастило. Натомість, вірять тому, що їм кажуть з телевізора», - резюмує інспектор.

  23-річний Олександр Панасюк в квітні закінчив навчання в Академії патрульної поліції – і одразу «на лінію», тобто на зміну. Ось уже місяць несе службу в Ковелі.

«В Академії навчають, як має бути ідеально і правильно. Але в реальності такого не буває», - говорить поліцейський.

  Зокрема, каже, що в Лисичанську непросто притягнути порушника до відповідальності. 

«А тут підходиш, розказуєш про порушення, водій спокійно визнає. Є, щоправда такі, які просять спілкуватись з ними українською, але ми рідну мову знаємо, це для нас не проблема», - каже патрульний.

 Чоловік має 2 розряд з боксу, раніше працював в приватній охороні, але вирішив служити на благо українського народу.

 «Коли виклик складний, немає часу думати про страх, адже головне – швидко запобігти порушенню чи злочину», - впевнений Олександр.

 «У нас набагато гірше місто в плані інфраструктури. У 2014 році були бойові дії, але досі багато об’єктів не відбудовано. У нас погані дороги, відсутня розмітка, майже немає дорожніх знаків, або застарілі, тобто й притягнути за порушення правил дорожнього руху складно. Тут же дороги, розмітка, дорожні знаки є».

  За його словами, нині Лисичанськ – це українське місто, багато людей виходять на масові заходи, підтримують наших військових. 

  «Я б сказав, що перестали боятись, і це головне», - резюмує охоронець порядку.

  Джерело інформації: патрульна поліція Волині.