Луганчанка Валентина Черних активно допомагає ковельським волонтерам

   Волонтерська сотня ГО «Всеукраїнське громадське об’єднання «Комітет громадського спротиву» в свої ряди приймає всіх охочих безкорисливо допомагати готувати гуманітарні вантажі бійцям на Схід. У невеличкій кімнаті, де трудяться волонтери організації, за кухонним столом, там вони зазвичай шинкують овочі для подальшого їх сушіння і перемелюють сало з часником, останнім часом можна побачити ще одну трудолюбиву, скромну жіночку, яка дуже відповідально ставиться до будь-якої роботи, котру їй доручають виконати. У невимушеній розмові з волонтерами я довідалася, що незнайомку звуть Валентина Черних, і кілька місяців тому вона приїхала в Ковель з Луганської області село Золоте Попаснянського району. А точніше була вимушена швидко залишити рідний край, квартиру, все нажите десятками років майно, і втікати від війни сюди – на мирну Волинь, в Ковель.
   «Наша квартира була на п’ятому поверсі багатоповерхівки. Але останнім часом моя сім’я жила не там, а в гаражі, де ми всі мусили ховалися від постійних обстрілів та бомбардувань. Після того, як моя люба онучка стала здригатися навіть від клацання дверима, я зрозуміла, що необхідно тікати туди, де цього жаху немає», - розповідає луганчанка Валентина Черних.
   З нехитрим багажем Валентина Черних зі своїм чоловіком Олександром Олександровичем, донькою Олена та 5-річною онучкою Веронікою приїхали до Ковеля. Про ці місця їм уже розповідали знайомі, тому родина Черних довго не роздумувала над тим, куди тікати від війни. Тут прибулі змогли підшукати для проживання житло, а дочка Олена влаштувалася на роботу в центральну районну лікарню. Волонтери з громадської організації допомогли біженцям швидко облаштуватися на новому місці, також підтримали їх і нові сусіди.
   «Мій чоловік Олександр Олександрович Черних шахтар із 34-річним стажем роботи і я завжди підтримували і підтримуємо суверенність і цілісність України. Ми ж українці і хочемо жити лише в Україні, тому не можемо зрозуміти тих, хто так яро рветься до Росії. А ще хочу сказати, що в нашому селі фактично всі розмовляють російською і тут, в Ковелі, ми теж говоримо цією мовою, однак ще жодних зауважень чи нарікань з приводу спілкування, я не почула. Тому всі ті голослівні заяви, які постійно лунали з російських ЗМІ, що, мовляв, «бандерівці» не люблять людей, які розмовляють російською, є надуманою брехнею. Нас тут дуже добре прийняли і допомогли. А у волонтерській сотні, я допомагаю ковельчанам готувати сухпайки нашим бійцям на Сході», - ділиться враженнями Валентина Черних.
   Жінка ще не знає коли її родина повернеться назад, в рідне село, і чи повернеться взагалі. Вона не хоче їхати туди, де стріляють, вбивають, де ворог руйнує міста і села, де «гуляє» мародерство і не має влади. Луганчанка вірить, що зовсім скоро вона побачить свою Україну процвітаючою державою, тому намагається хоча б у такий спосіб, волонтерською роботою, допомогти своїй країні піднятися, підтримати українських військових.