Спогади про голодомор... Відео |
Волинянин Павло Кулик — один із тих, хто свідчить: голодомор штучно організували чужинці, які захопили владу на благодатній землі і свідомо вчиняли геноцид українського селянства. Книга спогадів колишнього в'язня сталінських ГУЛАГів — своєрідний літопис життя його рідного села Велика Березянка на Київщині в роки голодомору 1932-33 років. І ще один доказ грабіжницької політики комуністичного колоніального уряду щодо українського села, - повідомляє "Телевізійний центр Ковель". Що таке “колективізація” Павло Кулик пам'ятає з дитинства. Каже: найкращими агітаторами за колгосп для заможних селян були “берданка і маузер”. “Лежимо ми — батько, мати, я. Ніч... Хтось стукає в двері. Зайшли 10 чоловік в хату. З берданками. Вони називалися КНСовці - з Комітету незаможних селян. Лякали розстрілом, доки батько “добровільно” не погодився записатися в колгосп...”, - розповідає свідок голодомору 1932-33 років Павло Кулик. Батьки. Бабуся. Брат Іван - він загине на війні під Сталінградом. І сестричка, яка народилася у 1932-му, в рік голодомору. У Великій Березянці Куликів називали “куркулями”. А таких тодішня влада взялася ліквідовувати як клас. “У нас було 3 гектари землі всього. І був кінь, плуг і борона. Все забрали. Але не забрали у нас корову. І це нас спасло...”, - пригадує Павло Якович. Навесні 1931-го року батько вже “добровільно” працював у колгоспі. На зароблені трудодні восени видали аж два мішки житнього посліду. На городі посадили картоплю, яка того року добре вродила. Сподівалися якось прожити. Але під Новий, 1932-й, рік прийшла “червона мітла” й вимела той послід до останньої зернини. “І як у нас робили обшук, то один кричав: “Не слухайте їх, у них хліб є, схований... І поліз на верх, де найшов квасолю. А сказали, що якщо щось знайдуть — пишуть акт. І за це — 10 років...”, - каже свідок голодомору. По селу покотилося “червоне колесо” терору та грабежу. “Саботажників” - так називали тих, у кого знаходили зайвий кілограм хліба, “вимітали” на Соловки. У тих, хто залишився, влада відбирала все: зерно, картоплю, насіння. Люди помирали масово. По селу їздили підводи, які збирали мертвих. Тіла звозили на сільський цвинтар. В одному з таких “екіпажів” їздив і батько чотирирічного Павла. “Приїхали до цвинтаря, а там яма вже викопана на три метри , а то й більше... Потім їх скинули всіх. А один впав, ногами догори. І мені видалося, що вони тягнуть мене до себе. Це мені приснилося вночі. Я злякався і кричав. Більше батько не брав мене на цвинтар...”, - розповідає Павло Якович Кулик. У його домашній бібліотеці книги про голодомор стоять на видному місці. А 10 років тому Павло Васильович написав і власну книгу “Спогадів” про трагічні події 1932-33 років у Великій Березянці. “Я писав не для когось, для себе. А потім мені сказали, що це все можна надрукувати... Треба, щоб про це знали. Якщо не будуть пам'ятати, то людина не буде повноцінною людиною”, - каже Павло Кулик. Сам він, незважаючи на війну, голод та страхіття сталінських ГУЛАГів, де Павло Кулик провів 10 років життя, залишився людиною. З притаманними йому гострим відчуттям справедливості. І вірою в щасливе майбутнє своєї України, яка, нарешті, позбудеться спадщини комуністичного минулого. “Це глибинна його душа така. Йому сниться ця Березівка. “Совєтської” влади вже нема, але в його душі вона залишила свій кривавий слід назавжди...”, - каже дружина Агрипина Кулик. У 1932—1933 роках колоніальний комуністичний режим знищив у селі Велика Березянка Таращанського району на Київщині 750 людей. Для порівняння: на фронтах війни проти німецьких фашистів за чотири роки було вбито 180 односельчан Павла Кулика. |
23-11-2014 |
Повернутися назад |
Архів: 1992-2010| 2010-2012| 2013| 2014| 2015| 2016| 2017| 2018| 2019| 20| 21| 22| 23|